Ukrainian Afrikaans Albanian Arabic Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bulgarian Catalan Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Estonian Filipino Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Icelandic Indonesian Irish Italian Japanese Korean Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Urdu Vietnamese Welsh Yiddish

Пам'ятаймо його таким

Він народився у непростий рік і день - 29 лютого 1924. Творець Всесвіту і всього сущого на землі ніби дав людям зрозуміти: це особливий рік - найвищий через кожні чотири календарні. На цілу добу. Неспроста усе це. Вдумаймось у поняття, дотичні до слова високий - високородний, високочолий, високоосвічений, високоінтелігентний, високошанований, високодуховний... Цей ряд можна продовжувати.

І всі ці визначення щонайбільшою мірою відповідають суті високої людини - Данила Никифоровича Зубицького. І в його повсякденному житті професійній діяльності.

Мимоволі спадає на думку: народжені в цей рік, а особливо в цей день люди, наділені особливою місією. Продовжуючи на землі своє життя на один день кожні чотири роки, вони так само благотворно впливають на все, що навколо них. І, може, саме в такі, найвищі для них дні, ці люди найчастіше приходять на поміч і приносять добро усьому сущому. А найперше - людині. Як ось він, Данило Зубицький. Кажуть, що до таких людей особливо прихильні видатні особистості, відомі письменники, художники, політики. Щодо Данила Никифоровича, то це справді так. Дорогу до його дому знали і народні депутати, і навіть Президент України. А видатний майстер слова Павло Загребельний, що нещодавно пішов із життя, був його і частим гостем, і приятелем.

Минуло п'ять літ, як нема серед нас великого чародія. А у лютому нинішнього року йому виповнилося б 85. Але... немає такої дати, 29 лютого, в цьогорічному календарі. Бо не високосний, а звичайний рік у природі.

І в цьому також є своя особлива значимість. Вищі над нами сили ніби підказують завжди пам'ятайте його таким, яким він насправді був - не лютневим, а просвітленим, березневим. Коли на деревах уже бубнявіють брості, а на осонні, крізь прогріту першим весняним промінням землю, пробиваються тендітні первоцвіти.

І коли у його маленькому, виплеканому власними руками садку, дерева вибухали диво-квітом, а поряд із ними полум'яніли тюльпани, як чиїсь відкриті серця, він виходив до них. І подовгу стояв тут, думаючи про щось своє, сокровенне. Пам'ятаймо ж його таким, живим, схожим на високе дерево у саду. Доброго серед добрих людей. Високого і красивого. У цвіту.

Дерево роду

 
 
На верх